Гора сміття біля Джакарти: як живуть 10 тисяч збирачів на найбільшому полігоні

Найбільший полігон Індонезії: географія та масштаб проблеми

У 40 кілометрах від столиці Індонезії розташована одна з найбільших гір сміття у світі. Бантар Гебанг — цей полігон займає 100 гектарів землі у місті Бекасі, яке межує з Джакартою, і вже понад 35 років приймає тонни відходів. Щодня до 1,4 тисячи вантажівок привозять близько восьми тисяч тонн сміття зі столиці й навколишніх регіонів.

Висота мусорної гори сягає приблизно 50 метрів. Вологе тропічне повітря створює удушливий запах гниття, чорні потоки фільтрату стікають з пагорбів, а рої мух кружляють над площею. Це місце виглядає як пейзаж з антиутопії, однак для десяти тисяч людей це — дім і єдине джерело прибутку.

10 тисяч мешканців, які залежать від сміття

Навколо полігону утворилася цілком окремна спільнота людей, які професійно збирають пластик, метал та інші матеріали, придатні для переробки. Ці люди народилися або переїхали сюди у пошуках роботи й зараз не можуть собі уявити інший спосіб життя.

Розповсюджена демографія збирачів сміття:

• 55-річний Раста та його дружина Суакесі працюють на полігоні з моменту його відкриття у 1989 році — це уже друге покоління їхньої родини у цій сфері
• 29-річний Анді народився у сусідньому селі й працює збирачем з дитинства; разом з дружиною Віні заробляє 250–500 гривень на день — це достатньо на їжу та школу для дітей
• 32-річний Карміді займається цією роботою з десяти років і віддає перевагу ночам через прохолоду, хоча це небезпечніше
• Рустіні працює на звалищі понад 30 років; зробила все, щоб її діти отримали освіту й переїхали до Тайваню та Японії

Збирачі ходять із великими кошиками за спиною та металевою спицею, якою піддівають сміття. Вони маневрують між екскаваторами й ковшами, які перевертають кучугури гною. Це важка й небезпечна робота: у березні 2026 року семеро людей загинули від лавини сміття після сильної зливи.

«Так ми можемо працювати, коли хочемо, сміття ж не припиняє надходити», — каже один з мешканців полігону про свободу у виборі графіку роботи.

Чому людям потрібна ця робота?

Економічна необхідність — головна причина, чому десять тисяч осіб залишаються на цьому небезпечному місці. Заробіток від переробки вторсировини, хоч і невеликий, дозволяє прогодувати родину й часто — єдиний доступний варіант для людей без формальної освіти.

Багато збирачів народилися у сусідніх селах і переїхали сюди, коли полігон став зростати. Для деяких це вже спосіб життя декількох поколінь. Однак більшість батьків мріють, щоб їхні діти отримали освіту й не повернулися на звалище.

План уряду: закриття Бантар Гебанга до 2027 року

У лютому 2026 року президент Індонезії оголосив національну «війну зі сміттям», наказавши поступово ліквідовувати всі полігони з відкритим скиданням. Уряд планує закрити Бантар Гебанг для загального скидування до кінця 2027 року.

Нова стратегія передбачає:

1. Спеціалізовані сортувальні пункти для органічних та перероблюваних матеріалів
2. Обов'язкове відділення органічних відходів мешканцями (з 2026 року)
3. Спалювання залишкових відходів на 30+ спеціалізованих заводах
4. Трансформація полігону у місце прийому лише «залишкових відходів» після видалення органіки й вторсировини

Ці заводи мають коштувати мільярди доларів, але їхня конструкція ще не завершена, а належне сортування сміття у Індонезії практикується рідко.

Проблеми та ризики закриття полігону

Активісти й експерти сумніваються у реальності плану. На острові Балі у квітні 2026 року закрили для органіки сміттєзвалище Сувунг, але наслідки були катастрофічні: несортоване сміття накопичилося на вулицях, полях і річках. Його спалили, й острів заволокло токсичним туманом. Місцева влада була змушена частково скасувати рішення.

Експертка з управління відходами Нур Азіза попереджає:

«Якщо Бантар Гебанг закриють без альтернатив, то сміття валятиметься всюди. Це буде екологічна катастрофа для Джакарти і всього регіону».

Основні ризики закриття:

• Неготовність альтернативної інфраструктури до 2027 року
• Відсутність системи сортування в більшості домогосподарств
• Чим закінчить роботу 10 тисяч збирачів, які залежать від полігону
• Можливість незаконних звалищ у навколишніх районах
• Забруднення повітря й ґрунтових вод під час спалювання

Майбутнє збирачів сміття: що їх чекає?

Уряд поки що не висунув конкретного плану соціальної підтримки для 10 тисяч людей, які втратять роботу. Деякі можуть перейти на роботу на нових заводах переробки, але більшість навіть не мають формальної освіти.

Успішні приклади є: деякі батьки, як Рустіні, змогли відправити дітей закордон на навчання. Інші мешканці полігону мріють, щоб їхні нащадки не повернулися на звалище. Однак без допомоги держави масовий перехід до інших робіт буде складним.

Висновки: складні питання екології й соціальної справедливості

Закриття Бантар Гебанга — це правильний крок для екології Індонезії, але його виконання вимагає більше ніж просто наказів. Потрібна комплексна система переробки, готові альтернативні заводи та соціальні програми для рабочих полігону.

Історія Бантар Гебанга показує, як в одній з країн найшвидшого росту в Азії мільйони тонн відходів утворюють специфічну екосистему, де люди виживають завдяки сміттю. Рішення цієї проблеми визначить не лише майбутнє полігону, але й долю десяти тисяч мешканців цієї гори відходів.