Як збільшити витрати на науку в Україні: лаги та рішення до 2035 року

Справжній стан науки в Україні: цифри, що тривожать

Український науковий сектор стоїть перед критичним викликом. Країна витрачає на наукові дослідження та розробки менше 0,3% від свого ВВП, тоді як законодавство передбачає 1,7%. Це означає відставання майже у шість разів від встановленого нормативу. За два десятиліття ситуація кардинально погіршилася: на початку 2000-х років Україна та Китай витрачали приблизно однакові суми, проте китайський показник виріс до 2,6%, а український впав до 0,3%.

За всі роки незалежності Україна так і не досягла законодавчого нормативу у 1,7% ВВП на дослідження і розробки.

Недостатнє фінансування призводить до драматичних наслідків для дослідницької спільноти. Чисельність науковців на мільйон населення скоротилася майже у чотири рази, а кількість наукових установ зменшилася більш ніж удвічі. Таке скорочення кадрів однозначно впливає на здатність держави конкурувати в глобальному науковому просторі.

Міграція вчених: втрата потенціалу

Однією з найбільших проблем є еміграція дослідників. До осені 2022 року близько 18,5% українських учених покинули країну, і це переважно найактивніша та найбільш публіковна частина наукової еліти. Такий відтік кадрів ослабляє науковий потенціал на кілька поколінь.

Ситуація погіршується через недостатні заробітні плати. Середній місячний оклад дослідника Національної академії наук становить 300–400 доларів США, тоді як аналогічна посада у Польщі оплачується у розмірі 2500 євро на місяць. Зарплати вітчизняних учених у семи разів нижчі за сусідню країну, що позбавляє науку конкурентоспроможності на трудовому ринку.

Парадокс Національної академії наук

Накопичилась суперечність, яка добре ілюструє неефективність системи. Національна академія наук за чисельністю співробітників майже дорівнює німецькому Товариству Макса Планка — флагманській дослідницькій мережі Німеччини. Однак за кількістю наукових публікацій і патентів НАН кратно відстає від німецького аналога.

Причина в системі фінансування. Установи отримують кошти пропорційно до кількості штатних ставок, а не залежно від реальних результатів і досягнень. Такий підхід не створює стимулів для інновацій і високопродуктивної роботи.

Роль приватного бізнесу у фінансуванні R&D

У розвинених країнах приватний сектор фінансує від 75% до 95% всіх витрат на дослідження і розробки. В Україні ця частка становить лише 20–40%, причому від мізерної загальної бази. Приватні компанії поки що слабко залучені до інвестування у науку.

Винятком є оборонно-промисловий комплекс. Ринок авіаційної техніки зріс із 17 мільярдів гривень у 2022 році до 99 мільярдів у 2024 році, а кількість зареєстрованих виробників утричі. Це перший в Україні масштабний приклад приватного R&D з коротким циклом від розробки до виробництва та застосування.

Чому оборонка стала лідером інвестицій

Оборонна промисловість демонструє, як приватний бізнес готовий вкладатися в науку, коли є чіткий попит та економічна целесообразність. Цей досвід варто екстраполювати на цивільні сектори — енергетику, агробізнес, IT та медицину.

Стратегія розвитку науки до 2035 року: короткостроковий план (до 1 року)

Щоб змінити траєкторію розвитку, потрібна скоординована державна стратегія. На першому етапі необхідні наступні кроки:

• Підвищення видатків на дослідження до 2% ВВП — це наближатиме Україну до стандартів розвинених країн;
• Податкове вирахування витрат на R&D: 150% для всіх суб'єктів господарювання, 200% для малих і середніх підприємств та компаній, що розробляють стратегічні технології;
• Режим IP Box зі ставкою 5% — податкові пільги на продаж і використання об'єктів інтелектуальної власності;
• Український аналог американського Bayh-Dole Act — закон, що дозволить підрядникам володіти винаходами, здійсненими в результаті державного фінансування досліджень.

Середньостроковий план: роки 1–3

На другому етапі розвитку науки варто сконцентруватися на структурних змінах:

1. Міжнародна атестація установ Національної академії наук;
2. Переведення щонайменше половини базового фінансування на конкурентних засадах;
3. Ротація керівництва наукових установ кожні п'ять років для запобігання застою;
4. Запуск національної програми репатріації вчених, які виїхали з країни;
5. Повноцінне приєднання України до Європейського дослідницького простору.

Довгостроковий план: розвиток до 2035 року

На третьому етапі планується більш кардинальна трансформація наукової системи:

• Створення 3–5 національних дослідницьких університетів за моделлю корейських KAIST і POSTECH — закладів, що поєднують освіту найвищого рівня з передовими дослідженнями;
• Концентрація ресурсів на пріоритетних технологічних нішах: оборонні технології, агробіотехнології, інформаційні технології й кібербезпека, мікроелектроніка, ядерні технології, медицина, авіакосмічна промисловість.

Розвиток пріоритетних напрямків дослідження скоротить розпорошення ресурсів та подвійне дублювання робіт на закладах НАН.

Економічна вигода від запровадження плану

Аналітики стверджують, що податкові стимули для приватного сектору можуть генерувати 20–27 мільярдів доларів додаткового ВВП за вісім років, не накладаючи при цьому додаткового навантаження на державний бюджет.

Досягнення цільового показника у 2% ВВП до 2035 року передбачає створення 25–30 тисяч нових робочих місць у науці та інноваціях. Зарплати в цих сферах будуть у 2–3,5 раза вищими за середній заробіток в економіці, що привернеться талантів і стримає подальшу еміграцію.

Порівняльний досвід успішних країн

У США, Південній Кореї, Ізраїлі та Китаї державна політика стимулювання R&D довела свою ефективність. Південна Корея й Тайвань інвестували в мікроелектроніку і стали глобальними лідерами. Ізраїль, незважаючи на обмежені ресурси, став технологічною супердержавою завдяки державним програмам підтримки стартапів і венчурних фондів.

Прикладом невдалої політики служить Бразилія, де недостатні інвестиції й відсутність довгострокової стратегії унеможливили прорив у науці й технологіях.

Висновки та перспективи

Поточна ситуація з фінансуванням науки в Україні є неприйнятною. Розвиток дослідження і розробок — це не розкіш, а інвестиція у майбутнє економіки і безпеки держави. Запропонована стратегія до 2035 року надає конкретний дорожну карту для трансформації наукового сектору.

Прорив можливий лише при комбінації державної підтримки, податкових стимулів, модернізації системи управління установами та залучення приватного капіталу. Кожна затримка у реалізації плану коштуватиме Україні втрачених можливостей і подальшої деградації науки.

Зараз — найвищий час дійсно змінити підхід до фінансування науки і зробити інвестиції у R&D національним пріоритетом на рівні оборони та енергобезпеки.